Ч.10 Співвідношення Цивільного та Господарського кодексів України
Кодекс вводить поняття економічного прибутку (прибуток до сплати податків і обов’язкових платежів). Безсумнівно, це робиться в інтересах господарських товариств, які потрапили у скрутну фінансову ситуацію. Оскільки саме з економічного прибутку вони мають виплачувати “податки та інші обов’язкові платежі” (!), а також “відсотки по кредитах банків і по облігаціях” (п. 5 ст. 87).
Звичайно, ані банкам, ані власникам облігацій, ані тим паче податківцям не слід хвилюватися. Завдяки позитивному впливу Господарського кодексу на національну економіку відсутність прибутку в господарських товариств стане рідкісним, одиничним явищем. Суми невиплачених відсотків і невиплачених податків стануть достойним внеском вказаних осіб в оздоровлення національної економіки.
Думки про поділ грошей, очевидно, міцно заволоділи умами розробників ГК. Так, на випадок виникнення такої “позаштатної” ситуації, як одержання прибутку державним підприємством, “порядок її використання установлюється відповідно до закону” (п. 3 ст. 142). Виникає питання: чи прийматимуться загальні нормативи для всіх, і тоді ніхто не вникатиме в потреби конкретного підприємства, чи рішення прийматиме “вищий чиновник”, і варіантів буде безліч?
Проте не раджу розслаблюватися і підприємствам недержавного сектора, які отримали прибуток. Не думайте, що якщо ви сплатили податки, то решта грошей ваші. Держава (чиновник) залишає за собою право “впливати” на ваш вибір “напрямків і обсягів” використання прибутку за допомогою нормативів, податків, податкових пільг (пряник!) і “господарських санкцій” (батіг!).
Беззаперечно, спрямовувати прибуток на “відкоти” й хабарі окремим нечесним державним службовцям чи надавати фінансову допомогу руху “Талібан” погано. І якщо компетентні органи не зможуть довести перше чи друге, то в них залишатиметься шанс застосувати “господарські санкції” за “неправильне” (на їхню думку) використання вами власного прибутку.
В п. 1 ст. 5 кодексу йдеться про те, що ринковому саморегулюванню потрібне “державне регулювання макроекономічних (!) процесів”. Під цими словами підпишеться будь-який західний економіст (ну, може, крім окремих екстремістів від лібералізму зі США). Хоча той факт, що в державній власності перебуває майже половина української промисловості, означає, що держава мимоволі, але “по самісінькі вуха” загрузла в управлінні мікроекономічними процесами (з катастрофічними результатами).
Проте, анітрохи не бентежачись “досягненнями” вітчизняної бюрократії у справі управління держпідприємствами, розробники ГК заявляють, що позаторішні розвіддані ідентифікували “державне планове регулювання” як секретну зброю китайських, корейських, японських і всіх інших економічних “інтервентів”, і час розпочинати “приховану мобілізацію”. “Переозброєння” пропонується розпочати з розроблення на державному рівні “економічної стратегії” та “економічної тактики”, які мають знайти своє вираження в “прогнозах і програмах економічного та соціального розвитку України й окремих її регіонів...”.
Спеціальний закон має визначити “принципи державного прогнозування і розроблення програм економічного та соціального розвитку України, систему прогнозних і програмних документів, вимоги до їхнього змісту, а також загальний порядок розроблення, затвердження і виконання прогнозних і програмних документів… повноваження і відповідальність органів державної влади та органів місцевого самоврядування в цих питаннях” (п. 2 ст. 11).
Лише дуже погано підготовлений північнокорейський шпигун повірить, що державні органи після всієї мороки з розробленням цих “прогнозів”, їхнім затвердженням, спокійно дивитимуться на ігнорування вистражданих “прогнозів” “неорганізованою масою” несвідомих “суб’єктів господарювання”. Звичайно, розробники врахували, що такий варіант виглядає вкрай неправдиво. Вони доповнили ст. 11 пунктом 5: “Суб’єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах… не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги в реалізації господарської діяльності”.
Однак, на жаль, у дієвість погрози “обділити пряником” всерйоз не вірить ніхто, насамперед самі прибічники донецької школи “економіко-правової науки”. Отже, появи “батога” за умов гострої нестачі “пряників” довго чекати не доведеться.
Можна було б ще багато написати з приводу глибокого концептуального конфлікту між Цивільним і Господарським кодексами. Проте хочеться запитати, чому прийняття таких актів стало можливим? Чому депутати (або їхні помічники) чи не читають, чи не розуміють те, що вони ухвалюють? Бракує часу? Грошей на нормальних юристів? Чому парламенту за всієї його надзвичайної зайнятості з успіхом удалося “зібрати цю машину, яка всіх нас розчавить”? І невже для того, щоб “вийти на проспект за рогом” (принципи побудови сучасного економічного законодавства), нам потрібно буде “підпалити” свою економіку і з’явитися там “зі свічкою та босоніж”?
Парламент і уряд, як звичайно, безнадійно спізнюються. У Перехідних положеннях обох кодексів є норми, які зобов’язують Кабмін в особі Мін’юсту розробити законопроекти, що приводять чинне законодавство у відповідність до вимог кодексів. Мін’юст мав змінити цивільне законодавство до квітня, а господарське – до травня цього року.
Однак на практиці законопроект із мудрою назвою “Про внесення змін та визнання такими, що втратили силу, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України” з’явився тільки в жовтні.
Це об’ємний і суто технічний законопроект. Утім, у ньому є кілька цікавих новацій. Зокрема, він обмежує кількість членів ТОВ 10 співвласниками і забороняє реєстрацію ТОВ до внесення 50% статутного фонду. Аналогічного законопроекту щодо Господарського кодексу в парламенті взагалі немає.
На думку Валентина Мамутова, “під час прийняття кодексів малося на увазі, що протягом 2003 р. до них можна буде внести необхідні виправлення. Робоча група Інституту економіко-правових досліджень розробила пакет змін до чинного законодавства, до Господарського і Цивільного кодексів і ще в серпні направила свої пропозиції в уряд і парламент. Однак наші пропозиції ніхто не розглядав, до них нікому немає діла. Замість цього обговорювалась ідея про необхідність відкласти вступ у силу ГК”.
Минуло майже два роки з моменту прийняття Господарського кодексу України. Це дозволяє зробити перші висновки теоретичного і практичного характеру щодо результатів його дії. Можна без сумніву констатувати, що в багатьох випадках ГК України виправдав сподівання стосовно кодифікації господарського законодавства.
Першою і беззаперечною позитивною рисою ГК України стало зведення воєдино законодавчих приписів у сфері господарювання. ГК України дозволив побачити реальний стан української економіко-правової дійсності, зі всіма перевагами й недоліками. Це робить Господарський кодекс України найважливішим за часів незалежності України інструментом прозорої економічної політики держави та відображенням “реальних правил гри” в економіці.
Прийняття ГК України призвело до утворення спеціального закону щодо Цивільного кодексу України. Ця спеціалізація ґрунтується не лише на специфічному викладені приватноправових норм стосовно професійної господарської діяльності, а й на поєднанні їх з існуючими публічно-правовими нормами в економічній сфері, які не можуть знайти відображення в Цивільному кодексі України.
До останніх належать:
- визначення напрямів і засобів державної економічної політики;
- порядок державної реєстрації суб’єктів господарювання, їх ліцензування та патентування;
- дозвільні процедури торговельної та іншої господарської діяльності;
- управління державним сектором економіки;
- межі державного регулювання цін;
- антимонопольна політика, стандартизація та сертифікація;
- державні закупівлі;
- індикативне планування;
- порядок застосування публічних санкцій за економічні правопорушення.
Далі >>>
|
