|
|
|
 |
Ч.3 Співвідношення Цивільного та Господарського кодексів України
Проект ЦК посідає важливе місце в цій соціально-економічній конструкції. Відмова від продовження радянської традиції специфічних форм власності і типів управління відповідають Конституції, в якій вибір зроблено на користь соціальної ринкової економіки, децентралізованої власності та недискримінації.
Вочевидь ЦК потрібно доповнити додатковим положеннями приватного права і всім масивом публічного права (ми використовуємо терміни, зважаючи на їх евристичний характер), аби також захистити власність держави та забезпечити соціальну справедливість.
Було висунуто аргумент, що поняття, які могли б мати сенс у традиційній ліберальні ринковій економіці, в інших обставинах (зокрема, в перехідній економіці) сенсу не мають. Не поділяю цієї думки. Навпаки вважаю, що і розмежування приватної і підприємницької активності, і розмежування форм власності структурно пов’язані з суспільством, яке організоване на основі централізованого планування господарством та монополізації власності на виробниче майно в руках народу, виключно представленого державою. В такому суспільстві існує чіткий розподіл економічної і приватної сфери, яка стає більше чи менше малозначною, а економічна діяльність є однозначно “публічною”.
Крім того, достатньо назвати факт колективної власності, оскільки ні приватні особи, ні особи на публічних посадах не мають можливості систематично збагачуватись. Виходячи з цієї ж перспективи має сенс погоджувати різні форми власності для різних суб’єктів у економічній сфері.
З одного боку, це єдиний спосіб штучно якимось чином впровадити певний ступінь децентралізації і автономії в економічні стосунки, а з іншого боку, коло замикається через факт, що врешті-решт все потрапляє назад у публічну сферу. Типи контрольних систем, потрібні в ринковій економіці для запобігання розкраданню публічного майна, є зайвими, оскільки не можна будувати приватне багатство.
З того самого моменту, коли дозволяється і узаконюється децентралізація, тобто приватизація власності, організація суспільства змінюється фундаментальним чином задовго до приватизації першого заводу. Саме з цього моменту варто нагромаджувати приватне багатство.
Для індивідуального обґрунтування немає жодної різниці, чи цей процес відбувається легальними чи нелегальними засобами. У даний момент нормативне декларування колективної власності втрачає свою силу і захисну функцію. Воно має бути замінене податковим законодавством, адміністративним законодавством, включаючи закони про державну етику держслужбовців, новим кримінальним кодексом, законом про державну закупівлю, бюджетним законодавством з наголосом на прозорість тощо.
Все це не може бути зроблено у формі декларацій про політичні наміри, а має бути чітко викладено як обов’язки і права із санкціями в разі порушення. Минуло багато цінного часу, протягом якого відбувалося розграбування без будь-якої санкції, спроможної хоча б стримати його. У цій сфері існує широке поле для розробки економічного законодавства. Проект Господарського кодексу поки що надто нечіткий і повний політичних декларацій. Він має бути серйозно перероблений”.
З наведеного коментарю можна зробити висновок, що навіть на стадії законопроекту Цивільний та Господарський кодекси України не були досконалими. Не зрозумілим залишається лише, чому законодавець не врахував пропозиції UEPLAC?
Новий Цивільний і Господарський кодекси запропонували українському бізнесу нову модель відносин довірителя і посередника, нові можливості посередницької діяльності та зниження ризиків, пов’язаних з цим видом господарської діяльності.
Почнемо з того, що ЦК містить кілька новацій, які значно розширюють можливі варіанти співпраці посередників та їхніх клієнтів. З одного боку, така позиція законодавців має сподобатися бізнесу, з іншого – компаніям доведеться враховувати нові бізнес-ризики, пов’язані з додатковою свободою підприємницьких дій.
Приміром, положення ст. 1000 передбачає виключне право повіреного на здійснення всіх або частини юридичних дій, передбачених угодою. Це означає, що сторони в угоді можуть визначити: лише повірений на певний час і на певній території має право на здійснення тих чи тих дій. Причому на момент дії даного положення передавати ці повноваження іншій особі забороняється. Щоб уникнути неоднозначного тлумачення угоди і, як наслідок, можливого з’ясування відносин у суді, партнери мають докладно описати всі свої дії, що виконуються в межах укладеної угоди.
Йдемо далі. Цивільний кодекс зобов’язує посередника особисто виконати дане йому доручення. Передоручати іншій особі взяті на себе зобов’язання не можна. Винятком із цього правила є випадки, коли таку можливість передбачено угодою, або посередник змушений вдатися до цього, наприклад, з метою охорони інтересів довірителя. Варто сказати, що в цих ситуаціях посередник відповідає вже не за дії “заступника”, а лише за його вибір. До того ж, не у всіх випадках. Повірений не відповідатиме ні за вибір заступника, ні за його дії, якщо заступника було вказано в угоді доручення. Можливість зниження ризиків посередника тут очевидна – йому краще перестрахуватися на випадок форс-мажорних обставин і передбачити в угоді можливість передоручення із зазначенням конкретного виконавця.
Посередникам варто уважно перечитати ст. 300 ГК, що регламентує відносини передоручення. На відміну від ЦК, вона містить суворе правило, за яким комерційний агент зобов’язаний особисто виконувати дії, на які його вповноважили. Водночас ГК передбачає можливість виплати комерційному агентові винагороди, якщо він гарантує виконання угоди, укладеної ним в інтересах довірителя, якого він представляє. Тобто йдеться про додаткову винагороду посередникові. Однак тут на довірителя очікує пастка у вигляді суперечностей нових ЦК і ГК.
Далі >>>
|
|
